Понедельник, 30.11.2020, 04:21
          Одеський 
Дошкільний Навчальний Заклад 
   «Ясла - садок» № 307

 Психологічна готовність до школи

Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Ноябрь 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архив записей
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всего ответов: 20
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Психологічна готовність до школи.

Що це?

«Бути готовим до школи - не означає вміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи - означає бути готовим всьому цьому навчитися » (Венгер Л.А.).

 

     Психологічна готовність дітей до школи не полягає в умінні чи­тати й писати.. Старші дошкільники сприймають цифри й літери як частину навколишнього світу й швидко втрачають до них інтерес. Натомість вони мають здібності до пізнання, тому важливе завдан­ня дорослих — допомогти старшим дошкільникам розвивати та ре­алізовувати пізнавальний потенціал.

     Звісно, заняття у різних гуртках із підготовки до школи розши­рюють світогляд та загальну обізнаність, однак успішно асимілюва­ти цей досвід, тобто привласнити його, зробити своїм можуть лише розвинуті, здібні діти із сильним типом нервової системи. Більш вразливим дітям таке навчання здебільшого шкодить, оскільки створює надмірне навантаження на нервову систему.

     У процесі підготовки до школи найбільше уваги варто приді­ляти загальному розвитку дітей, оскільки саме від нього залежить їхня подальша успішність у навчанні.

     З-поміж основних передумов, що забезпечують становлення пси­хологічної готовності до школи, а згодом й успішність у навчанні, є:

  • розвиток допитливості та пізнавальної активності дітей; 
  • уміння самостійно розмірковувати, аналізувати події та явища, робити висновки;
  • уміння виконувати пізнавальні завдання.

 

Зміст компонентів психологічної готовності

     Психологічна готовність до школи є багатокомпонентним явищем. У психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні думки щодо компонентів цього явища та їх назв, проте універсаль­ними та найбільш важливими є:

  • інтелектуальна готовність;
  • емоційно-вольова готовність;
  • мотиваційна готовність.

 

Інтелектуальна готовність

     Формування інтелектуальної готовності до школи як однієї зі складових психологічної готовності передбачає формування сприйнятливості до навчання, збагачення особистого досвіду піз­нання, а не елементарне накопичення певних знань, умінь і навичок з окремих сфер життя та науки, інколи надто далеких від інтересів дітей.

     Головне в навчанні в період дошкільного дитинства — розви­вати в дітей здатність дізнаватися щось нове та використовувати здобуті знання у житті та діяльності, тому в цьому періоді знання, вміння та навички є не самоціллю, а засобом розумового розвитку (відповідно до вікових можливостей дітей).

 

Емоційно-вольова готовність

     Для успішного навчання дітям необхідні добре розвинуті во­льові якості. Відповідно до свого віку діти мають уміти:

  • керувати своєю поведінкою;   
  • спрямовувати зусилля на розв'язання завдань;
  • бути достатньо організованими та посидючими;
  • розуміти та виконувати шкільні правила.

 

 

     Важливо, щоб майбутні школярі вміли спілкуватися, були до­брозичливими з однолітками та дорослими, вміли пристосовувати­ся до шкільних вимог, розуміли, що не все залежить від їхніх бажань. Необхідно також, щоб вони вміли керувати своїм тілом, добре руха­лися та орієнтувалися у просторі, мали розвинуту дрібну моторику рук, а також скоординовані рухи рук та очей. Усі ці навички є і ре­зультатом психічного розвитку дітей упродовж усього дошкіль­ного дитинства, і наслідком розвитку в старшому дошкільному віці довільності поведінки та психічних процесів дітей. Тобто розвине­на емоційно-вольова сфера старших дошкільників має такі характе­ристики, як  зменшення імпульсивних реакцій, посилення самоконт­ролю та дає змогу дітям встановлювати доброзичливі взаємини з однолітками і педагогами та вписатися у систему прав і обов’язків школяра.

 

Мотиваційна готовність

     Важливим компонентом психологічної готовності до школи є мо­тиваційна готовність, тобто діти позитивно сприймають образ школи та виявляють бажання опановувати нову соціальну позицію школя­ра і готовність навчатися.

     З-поміж чинників, що сприяють успішному формуванню моти­ваційної готовності дітей до школи, — об'єктивне уявлення дітей про школу. Проте доволі часто в дітей уявлення про школу є або неадекватно оптимістичним, або негативним, тобто школу вони асоціюють з чимось тривожним, небезпечним. На заваді формуван­ня об'єктивного уявлення про школу стають суб’єктивні чинники виховання дітей удома.

      Найчастіше негативне ставлення до школи формується, якщо дітей:

  • не привчили обмежувати свої бажання, долати труднощі. У них сформувалася своєрідна настанова на «відмову від зусиль». А оскільки навчання в школі передбачає постій­ні зусилля, подолання труднощів, у дітей виникає активна протидія навчанню;
  • залякували школою, що дуже небезпечно і шкідливо, осо­бливо для боязких, невпевнених у собі дітей («Ти ж двох слів докупи зв’язати не можеш, як ти в школу підеш?», «Ось під­еш у школу, там тобі покажуть!»). Інколи негативно впли­ває на ставлення майбутнього першокласника до навчання і до школи приклад старших братів чи сестер, і навіть не рі­вень їхньої успішності, а саме надзвичайна завантаженість шкільними завданнями;
  • вводили в оману нереалістичними, надто оптимістичними картинами шкільного життя. Зустріч із реальністю може спричинити сильне розчарування та різко негативне став­лення дітей до школи.

Пам’ятка для батьків щодо формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи

 

  • Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «На­зви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).
  • Дотримуйтеся систематичності занять 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.
  • Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення).
  • Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гра­тися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим на­строєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.
  • Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет.
  • Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», за­вдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.
  • Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів...»), розкажіть про смішний випадок на уроці тощо.
  • Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.
  • Формуйте в дітей об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не за­лякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що тур­бує і лякає.