Понедельник, 30.11.2020, 04:16
          Одеський 
Дошкільний Навчальний Заклад 
   «Ясла - садок» № 307

 Гіперактивна дитина

Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Ноябрь 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архив записей
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всего ответов: 20
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Гиперактивность»

 

Как часто родители подвижного, любопытного, с низкой устойчивостью внимания ребенка слышат от знакомых и педагогов «У Вас гиперактивный ребенок!». И родители воспринимают эту фразу как приговор, начинают читать о симптомах гиперактивности и приниматься самостоятельно «лечить» ребенка.

Для начала, следует разобраться в терминологии.

Гиперактивность детская – синоним СДВГ.

СДВГ (синдром дефицита внимания с гиперактивностью) – одна из форм минимальных мозговых дисфункций, в основе которой лежит дисбаланс нейротрансмиттеров (вид гормонов в головном мозге, которые передают информацию от одного нейрона к другому) в мозге ребенка, проявляется в избыточном уровне рассеянности, импульсивности, гиперактивности.

Рассеянность – нарушение способности удерживать непрерывное внимание на задании.

Импульсивность – нарушение способности думать перед тем как действовать.

Гиперактивность – неадекватные, лишние моторные движения, суетливости и непоседливости.

Мозг ребенка с СДВГ работает циклично: через каждые 10 минут работы – отключение на 5 – 7 минут. В это время ребенок начинает крутиться, срываться с места, отвлекаться на дополнительные стимулы. Установлено, что в этот момент энцефалограмма такого ребенка показывает альфа-ритм, т.е. мозг спит. 

Гиперактивность проявляется уже в возрасте 4 – 7 лет, раскрывается к 7 годам – что соответствует началу учебы в школе. В этом состоит опасность гиперактивности не только для поведения ребенка в классе, но и для его учебы и места в жизни. Если не уделить этому моменту достаточно внимания, ребенку навсегда привьется отвращение к учебе. Во взрослом возрасте гиперактивность накладывает свой отпечаток в виде говорливости, двигательной активности.

Диагноз может поставить только психоневролог на основании энцефалограммы.

Гиперактивность не лечат, а успокаивают нервную систему, чтоб ребенок смог регулировать свое поведение, медицинские препараты должен назначать исключительно лечащий врач.

 

Какие действия должен предпринять родитель?

 

Отследить симптомы. Для этого  необходимо периодически помечать наличие симптомов в анкете.

Анкета для родителей

Инструкция: поставьте галочки напротив тех высказываний, с которыми Вы согласны:

Мой ребенок:

очень подвижен, много бегает, постоянно вертится

 

спит намного меньше, чем другие дети

 

очень говорлив

 

не может спокойно играть или заниматься чем-то

 

с трудом дожидается своей очереди (в играх, в магазинах)

 

начинает отвечать, не дослушав вопроса, или, наоборот, задав вопрос, не слушает ответа

 

часто мешает другим, вмешивается в разговоры взрослых

 

не может спокойно дожидаться вознаграждения (если, например, обещали ему что-то купить)

 

часто не слышит, когда к нему обращаются

 

легко отвлекается, когда ему читают книгу

 

часто не доводит начатое дело (игру, задание) до конца

 

избегает занятий, где требуется длительное сосредоточение

 

 

Если в течение полугода и в детском учреждении и дома наблюдаются не менее семи перечисленных симптомов, следует обратиться к психоневрологу, который в свою очередь направит ребенка на энцефалограмму.
Следовать рекомендациям врача
Подключить к лечению психолога/психотерапевта для коррекции поведения и развития внимания.
Комплекс родители-ребенок – основа социализации и нормального развития ребенка.

 

Родители гиперактивных детей должны помнить про:

[*]   Дисциплинарные меры. Дисциплинарные меры на гиперактивного ребенка не влияют, бесполезно говорить «Не делай!», «Нельзя!», «Перестань!», эффективно – отвлечь на другое, более положительное действие.

[*]   Эмоциональный фон общения с ребенком должен быть ровным и позитивным
[*]   Недопустимы проявления эйфории от успехов ребенка и отталкивание из-за неудач.
[*]   Тактика вседозволенности недопустима, поскольку дети быстро превращаются в манипуляторов.
[*]   . Необходимы четкие и короткие инструкции: не следует давать задания, которые складываются из более чем 10 слов; нельзя давать сразу несколько поручений (убрать игрушки, почистить зубы, умыться и т.д.), ребенок их просто не запомнит; лучше давать следующее задание после выполнения предыдущего.
[*]   Система ограничений и запретов должна быть четкой и неукоснительно выполняться, немаловажно и то, что количество запретов должно быть минимальным и они должны касаться исключительно безопасности и здоровья ребенка; так же должны быть введены санкции, которые могут быть использованы в случае нарушения запрета.
[*]   Четкий распорядок дня, который не нарушается, даже в исключительных ситуациях, дает ребенку чувство стабильности и покоя.
[*]   Для того, чтоб ребенок смог услышать взрослого и переключиться на новый вид деятельности, необходимо заранее предупредить про перемены и дать ему время на переключение, можно использовать звуковой сигнал.

[*]   Построение фраз. В общении с гиперактивным ребенком лучше сказать «Можно побегать на улице», вместо  «Прекрати суету!».

[*]   «Не виновен!». Главное – сохранять спокойствие и помнить, что в основе гиперактивности лежат органические нарушения, в которых ребенок не виноват.

 

Как играть с гиперактивными детьми

 

Функция, на тренировку которой направлены игры

Индивидуальные

Групповые

Внимание

«Запрещенное движение»

«Найди отличие»

«Запрещенное движение»

«Передай мяч»

«Броуновское движение»

Контроль двигательной активности

«Разговор с руками»

«Море волнуется»

Контроль импульсивности

«Съедобное-несъедобное»

«Говори!»

«Съедобное-несъедобное»

«Сиамские близнецы»

 

«Запрещенное движение». Перед началом игры ведущий показывает 1-3 (чем младше ребенок, тем меньше кол-во запрещенных движений) движений, которые нельзя повторять. Затем ведущий начинает делать движения, а игрок должен их повторить, кроме тех, которые запрещены. В групповой - дети становятся вокруг ведущего или в шахматном порядке перед ним.

В индивидуальной работе ребенок иногда может выступать в роли ведущего.

«Найди отличие». Представлены в виде двух, на первый взгляд, похожих картинок, но на одной из них есть определенное количество «неточностей», которые следует найти. Всем знакомые картинки «Найди отличия» часто встречаются как в печатных изданиях для детей так и в формате Online игр (следует помнить, что продолжительность непрерывной работы на компьютере для детей должна быть следующей: 5 лет – до 7 минут, 6 лет – до 10 мин, 7 – до 15 мин; в день лимит общего времени: 5 лет – до 15 мин, 6 –  до 20 мин, 7 – до 30 мин) 

«Разговор с руками». Обведите на листе бумаги две ладошки ребенка. Предложите ребенку «оживить» ладошки – нарисовать им глазки, ротик, шляпы, прически. Можно раскрасить определенным цветом каждый пальчик. После выполнения этой работы можно начать беседу с пальчиками, спросить: «Как вас зовут?» (может ребенок придумает свои имена пальчикам), «Что вы любите делать?», «Что вы не любите», «Какие вы?». При этом необходимо подчеркнуть, что руки хорошие, они много умеют делать (перечислить что), но иногда не слушаются своего хозяина.

«Съедобное-несъедобное». Ребенок садится на лавочку, ведущий кидает мяч и одновременно называет какой-либо предмет. Если «это» съедобное – ребенок должен поймать мяч. Если несъедобное – отбить. В групповой форме, тот кто «съел» несъедобное становится ведущим. Ориентировочный список слов: молоко, яблоко, корова, ложка, колбаса, колесо, арбуз, груша, машина, малина, ласточка, коробка, хлеб, вода, соль, яблоко, крошка, кефир, кегли…

«Говори!». Ребенку задаются разные вопросы, но отвечать на них можно только после условного сигнала, например, сложенные на груди руки или почесывание затылка. Если вы задали вопрос, но не сделали оговоренное движение, ребенок должен молчать, даже если ответ крутится у него на языке. Примечание. Во время этой игры-беседы можно достигать дополнительных целей в зависимости от характера задаваемых вопросов. Так, с интересом расспрашивая ребенка о его желаниях, склонностях, интересах, привязанностях, вы повышаете самооценку ребенка; задавая вопросы по содержанию последних пройденных на занятиях тем (математика, английский, лепка и т.д.), вы параллельно с развитием волевой регуляции закрепите определенные знания.

 «Передай мяч». Играющие становятся в круг на расстоянии шага друг от друга. В руках одного из играющих мяч. По сигналу педагога дети начинают передавать мяч по кругу, говоря рифмовку:

«Раз, два, три,

Мяч скорей беги,

Четыре, пять, шесть,

Вот он, вот от здесь!

Семь, восемь, девять,

Бросать кто умеет?

Я!...»

Тот, у кого при слове «я» мяч оказывается в руках, выходит на середину круга с мячом и говорит:

«Раз, два, три, беги!»

После этих слов дети разбегаются в разные стороны, а водящий с мячом бросает его, не сходя с места, в разбегающихся детей. Тот ребенок, в которого попал мяч, пропускает одну игру. Остальные дети снова становятся в круг. Мяч в руках у бывшего водящего. Игра начинается снова. Передавать мяч можно и в одну и в другую сторону.

«Броуновское движение». Все дети встают в круг. Ведущий один за другим выкатывает в центр круга теннисные мячики. Детям сообщаются правила игры: мячи не должны останавливаться и выкатываться за пределы круга, их можно толкать рукой или ногой. Если участники успешно выполняют правила игры, ведущий один за другим вкатывает дополнительное количество мячей. Смысл игры  - установить командный рекорд по количеству мячей в круге.

 «Море волнуется». Выбирается ведущий. Он отворачивается от остальных и произносит считалочку (пока он говорит, все игроки двигаются хаотично)

«Море волнуется раз,

Море волнуется два,

Море волнуется три,

Морская фигура на месте замри!»

Игроки замирают, изображая «морские» фигуры. Ведущий подходит к любому игроку, дотрагивается до него рукой – игрок изображает, кого именно он показывает. Задача ведущего – отгадать, что это за фигура. Если игрок изображает непохоже, он становится ведущим на следующий этап. Загадываются также: звериная фигура, птичья, клоун-фигура, рабочая, безумная фигура и т.д.

 «Сиамские близнецы». Инструкция детям: «разбейтесь на пары, встаньте плечом к плечу, обнимите друг друга за пояс, правую ногу поставьте рядом с левой ногой партнера. Теперь вы сросшиеся близнецы: две головы, три ноги, одно туловище и две руки! Попробуйте походить по помещению, что-то сделать, лечь, встать, порисовать, попрыгать, похлопать в ладоши и т.д.» Чтобы «третья» нога действовала «дружно», ее можно скрепить веревочкой, резинкой, шарфом.

 

 

P.S. Письмо от гиперактивного ребенка

                                     Любимые мои папочка и мамочка!

Ну не могу я себя по-другому вести. Я хочу все и сразу: сидя лежать, лежа сидеть! Обещая каждый день вести себя хорошо, я очень-очень стараюсь, но у меня ничего не получается. Я искренне не могу понять, почему же вы не скачете вместе со мной. Нам бы было так весело и я бы чувствовал, что вы меня понимаете. Любите и принимайте меня таким какой я есть!

Ваш маленький попрыгунчик J

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Адаптація дитини до дитячого садка

 

     Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок (разом із родиною) бере на себе функції виховання та формування особистості.

 

     Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх явлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров'я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо - у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою, тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

 

    Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно підготувати її до цього. За кілька тижнів  до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати.

 

     Не слід з першого ж дня залишати дитину у дитячому садку до вечора, тривалість перебування її в новому колективі має становити півтори-дві з половиною години  на день і поступово збільшуватись. Краще в перші дні приводити дитину лише на прогулянки, оскільки така ситуація звична для неї, їй легше зорієнтуватися в ній, познайомитись із дітьми та вихователями.

 

     Але слід пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараження емоціями»: почне плакати одна дитина, її «підтримає» інша; дитина, яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад, може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час прощання з батьками. Немає сенсу говорити про те, як така ситуація вплине на її настрій. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка в другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути її увагу на те, як батьки приходять по дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються про завтрашню прогулянку. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації.

     Буває, що дитина не плаче, але і не грає: вона пригнічена. Такий стан повинен турбувати вихователів не менше, ніж плач або вередування. Батькам такої дитини слід спочатку скоротити час перебування дитини у групі до мінімуму, а домашні умови перебування наблизити до режиму дитячого садка, організувати вправи на самостійність, щоб дитина навчилась сама обслуговувати себе.

 

      Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє інтимізація предметів, можливість принести із собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від прощання.

 

     Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає, щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки».

 

     На третьому році життя характер стосунків дитини з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка.

 

     Проте не в усіх дітей збігаються хронологічний та психологічний вік. Деякі діти і в чотири роки за рівнем розвитку самостійності не можуть перерости період цілковитої психологічної залежності від матері.

     Другою причиною ускладнень адаптації до умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: період адаптації супроводжується частими захворюваннями, поганим самопочуттям.

 

     Адаптаційні труднощі можуть виникати і в досить врівноважених та емоційно благополучних дітей внаслідок їхньої ригідності. Таким дітям надто важко змінювати ритм і спосіб життя. Їх доцільно починати готувати до дитячого садка заздалегідь.

 

Дуже часто проблеми адаптації малюка до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього.

 

     Так, неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини викликає чимало проблем. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості з досягненням дітьми дошкільного віку. Егоцентрична позиція полягає у тому, що дитина ставить себе у центрі всього, що відбувається навколо. Наприклад, діти вважають, що всі люди думають в цей момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть розпочати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає, про що йдеться.

 

     Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінюваннями, ставленнями, почуттями. Якщо всім смішно – маля сміється, якщо всі обурені вчинком кіно героя – дитина ладна його побити, якщо всі у захваті від дитячого садка – вона теж буде у захваті (або в тривозі залежно від того, які емоції транслюють їй батьки).

      Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаний з успіхами дитини, а не з її невдачами (скажімо: «У дитсадку тебе ніхто годувати не буде! Не навчишся швидко одягатися – будеш у групі голою ходити»).

 

     Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові (у дошкільника ця потреба має свою специфіку: «Мене люблять, якщо я хороший»). Наявність такої потреби означає, що дитина може любити дитячий садок тільки за умови, що її там вважають хорошою. А якщо нею там не задоволені, роблять зауваження – значить, «не люблять». І даремно сподіваються дорослі, що нарікання спонукатимуть дитину виправитись, оскільки через вікові особливості свого мислення (центрацію, незворотність, переважання емоційних ставлень тощо) дитина ще не аналізує критичні зауваження, а сприймає їх цілісно («Вона мене не любить! І йти до цієї виховательки я не хочу. Якщо вона вважає мене поганою, то я і буду погано поводитись») Всі ці установки, як правило, дитина не усвідомлює, але досить яскраво проявляє у своїй поведінці.

 

 

 

ПАМ'ЯТКА

для батьків, які збираються віддавати дитину

до дошкільного  закладу:

 

     1.   Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий сад. Зводіть його туди, щоб він уявляв, що це таке.

     2.   Коли ви йдете повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило - восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, - адже його прийняли в дитячий сад.

     3.   Поговоріть з дитиною, як з дорослою. Поясніть, що вона буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.

     4.   Розкажіть їй, що дорослі "тьоті-виховательки", з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.

     5.   Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато - у свій офіс, мама - у свій, старший брат або сестра - до школи, а він - у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.

     6.   Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь - тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь "обіцяно", - він відчуває себе впевненіше.

     7.   Поступово, протягом літа, влаштовуйте режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання - не пізніше восьмої години ранку. 8. 

      8.    Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.

      9.    Корисно навчити користуватися горщиком.

     10.   Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.; відучити його від їжі із пляшечки з соскою

     11.  Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:" Я хочу пити ", і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователям".

     12.   Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хо